Спів – один з видів колективної виконавської діяльності. Воно сприяє розвитку співочої культури дітей, їх загальним і музичному розвитку, вихованню духовного світу, становленню їх світогляду, формуванню майбутньої особистості. Рішення завдань музичного виховання можливе лише за умови досягнення дітьми художнього виконання музичного твору. Виразне виконання творів має бути емоційним, в ньому повинна відчуватися глибина розуміння музичної освіти. Тому виразне виконання вимагає оволодіння вокальними навичками і вміннями.
Робота над піснею – не нудне зубріння і не механічне наслідування педагога, це захоплюючий процес, що нагадує наполегливе і поступове сходження на висоту. Вчитель доводить до свідомості дітей, що над кожною, навіть найпростішої піснею слід багато працювати. Вокальний спів – найбільш доступна виконавська діяльність дітей. Правильне співоче розвиток, з урахуванням вікових особливостей і закономірностей становлення голосу, сприяє розвитку здорового голосового апарату. Для розвитку і виховання дитячого голосу керівнику гуртка необхідно знати голосові і співочі можливості дитини. Так, у шестирічної дитини, вони невеликі і обумовлені тим, що його співочий апарат ще не сформований.
Діапазон, в якому найбільш добре звучить голос шестирічної дитини, невеликий: ми1 – соль1, фа1 – ля1. Отже, в якості матеріалу для співу на перших заняттях слід використовувати нескладні, вельми обмежені по діапазону, але яскраві по музичному матеріалу мініатюри. Поступово діапазон пісенних мініатюр розширюється, в роботу включаються пісні, поспівки, побудовані на звуках тонічного тризвуку, окремих фрагментах лада. У кожній пісні першокласники опановують звуковисотний рух мелодії з допомогою рухових, наочних прийомів, що сприяє координації слуху й голосу, точного відтворення звуків по висоті.
У семирічних дітей найбільш природно голос звучить в діапазоні ми1-си1. Даний діапазон сприятливий, насамперед, для слухового сприйняття. У той же час він визначається можливостями голосових зв'язок, який ще досить тонкі і короткі. Отже, на заняттях слід домагатися ненапруженого, легкого і світлого звучання. До кінця другого року навчання середина співочого діапазону дитини зміцнюється і вдосконалюється, забарвлення звуку стає різноманітною в залежності від характеру і змісту пісні. Звучання голосу вирівнюється в діапазоні ре1-ре2. В окремих дітей можна зустріти навіть звуки малої октави (сі, ля), але вони, як правило, звучать неяскраво і напружено.
З третього року навчання звучання голосу вирівнюється на всьому діапазоні до1- ре2 (ми2). Сила голосу у дітей 6-ти, 8-ми років не має широкої амплітуди. Для них найбільш типовим буде використання помірних динамічних відтінків - mP і mF. Великої шкоди може принести вимога насиченого звучання на нижніх звуках діапазону і тихого - на верхніх. Часте використання високих звуків діапазону говорить про незручною теситурі. У вихованців молодших груп відбувається становлення характерних якостей співочого голосу, тому тембри дитячих голосів повинні постійно перебувати в центрі уваги керівника гуртка.
Слід зазначити, що залучення дітей до співочої діяльності є важливою умовою формування їх музичної культури. Особливе значення має високохудожній репертуар, який освоюється в певній системі і послідовності. Успіх роботи залежить від умінь педагога, знань і врахування вікових особливостей дитячого голосу, диференційованого підходу до дітей при формуванні у них співочих навичок, розвитку музичних і творчих здібностей.
Важко провести періодизацію процесів технічної та художньої підготовки твору до виконання. Елементи художнього і технічного, по суті, нероздільні в єдиному процесі становлення музичного твору так само, як і сам процес виконання роботи, що містить у собі одночасно пізнання і творення.
Поряд з такими найважливішими і взаємообумовленими елементами ансамблевої звучності, як лад, інтонація найтіснішим чином пов'язані з вокальною технікою виконання, все в підсумку підпорядковане єдиної мети – художньо-виразному виконання твору. Вокально-технічна і художня праця з перших кроків навчання має вестися в єдності. На початковому етапі навчання переважає технічна робота, а на більш пізньому увага концентрується більше на художній стороні твору.
У процесі роботи з дітьми потрібно намагатися розвивати естетичне сприйняття, яке допомагає їм володіти засобами художньої виразності. Вирішальним фактором музичного виховання і навчання є розвиток музичного слуху і формування музично-образного мислення, здатності до музично-образним уявленням, допомагає розуміти зміст музичних творів. У цьому зв'язку постає питання про музично-виразні засоби ансамблевого виконання: динаміці, нюансировці, фразировці, текстового осмислення, без яких спів буде безликим, невиразним. Від того наскільки добре володіють виконавці прийомами передачі якостей музичних звуків, залежить яскравість, музикальність художнього образу.
У роботі з ансамблем над художньо-виразним виконанням можна використовувати такі засоби:
1. Голосоведіння.
У роботі над творами мною використовуються всі головні прийоми співочого голосоведіння (legato, non legato, staccato). Legato – зв'язне спів. Російська вокальна музика має в своїй основі російську народну пісню, для якої характерна широке, протяжне спів-розспів, чим, по суті, є кантилена. Кантилена, тобто безперервно ллється звук, становить основу співу. Вона утворюється тільки тоді, коли всі звуки з'єднуються між собою, коли кожен наступний звук є продовженням попереднього, як би "виливаються" з нього. Вправи на Legato є основним засобом вироблення кантилени, яка нерозривно пов'язана з тривалим рівномірним, правильно організованим видихом. Legato найкраще вдається у співі на голосних звуках, тому особливу увагу приділяю приголосним звукам, добиваюся як можна більш короткого, але чіткого і м'якого вимови не звучать приголосних, особливо "б", "д", "к", "д", "т".
Співати уривчасто, відокремлюючи кожен звук, атакуючи кожну ноту заново змиканням голосових складок і диханням за допомогою активних рухів діафрагми це означає співати staccato. Руху черевної стінки можуть служити хорошим орієнтиром для перевірки роботи діафрагми при співі на staccato. При виконанні staccato звуки як би підкреслюються голосом, легко атакуються, відокремлюються один від одного короткими паузами. У той же час кожна проспівана на staccato нота не повинна супроводжуватися зняттям дихальної установки. Спів фрази на staccato повинно проходити як би на одному диханні. Прийом non legato передбачає деякий підкреслення мелодії без акцентів. Під час виконання того чи іншого співочого штриха, я звертаю особливу увагу учнів на взаємозв'язок голосоведіння з диханням, м'язами черевного преса, діафрагми.
2. Метроритм, темп.
Величезне художнє значення в ансамблевому співі має метроритмічна і темпова організація. З допомогою цих засобів можна передати найрізноманітніші настрої. Щоб передати характер, настрій тієї чи іншої пісні, я намагаюся вибрати найбільш прийнятний темп, відповідний змісту, найбільш повно розкриває зміст виконуваного твору. Досягнення метроритмічної стійкості допомагає текст твору, правильно розставлене наголос, смислова логіка. Багато працюю над синкопированим і пунктирним ритмом. Використовую ряд прийомів для точного виконання того чи іншого ритмічного малюнка. Наприклад, ансамбль недотримує або перетримує тривалість, загострюю на цьому увагу. У цьому випадку дробимо тривалості і прораховуємо їх більш дрібними одиницями. У розучуємих творах необхідно дотримуватися авторського задуму композитора у використанні таких засобів виразності як ritenuto, portamento, rubato і т. д.
3. Тембр.
Велике значення в музично-слухове розвитку учасників вокального ансамблю мають темброві уявлення, тобто Вміння уявити собі забарвлення і характер звуку, мислити "уявними" тембрами голосів, що відповідають змісту виконуваної музики. Вокальне навчання починається з формування в учня уявлення про те звуці, який йому належить відтворити. При поясненні якостей співочого звуку, його тембру широко застосовуються подібні визначення. При цьому використовуються визначення, пов'язані не тільки зі слуховими, але і зі зоровими, відчутних, резонаторними і навіть смаковими відчуттями (глухий, дзвінкий, яскравий, світлий, темний тембр; м'яке, жорстке, затиснуте, мляве, близьке, далеке, високе, низьке звучання; смачний - доставляє задоволення звук тощо). Запозичення має об'єктивну основу. Це асоціативні зв'язки, які утворюються в головному мозку між центрами різних органів почуттів, У зв'язку з тим, що спів є засобом вираження емоційних станів людини. Виникли і характеристики звуку, пов'язані з емоціями (радісний, ласкавий, ліричний, драматичний звук тощо).
Різні за тембром голосу співаків при єдиному принципі дихання, звукоутворення, голосоведіння, дикції під час співу повинні зливатися в загальний рівний тембр ансамблю. Тембр може змінюватися відповідно з музично-образним змістом конкретного твору. Єдину психологічну забарвлення, єдиний тембровий образ можна створити тільки в результаті психологічного однодумності всіх учасників вокального ансамблю. Тембр можна змінити, змінюючи форму рота, перенісши точки звукових хвиль в тверде небо. Навіть перетворення міміки, виразу обличчя співаючого здатне вплинути на тембр. Помічено, що у деяких дітей, здатних емоційно захоплюватися при виконанні, голос сам приймає відтінки, які диктуються змістом тексту. Моє завдання - вірно зрозуміти зміст і відчути характер музичного образу, щоб пояснити все це колективу, допомогти йому знайти вірні темброві фарби. В якості вправ часто використовую російські народні пісні, поспівки, пропонуючи учням щоразу співати в тій чи іншій тембрового забарвлення (світло, мрійливо, похмуро, темно, радісно тощо). Темброві уявлення співаків допомагають їм внутрішнім слухом уявити, подумки відтворити звукову тканину твору. Одночасно з розвитком тембрового слуху намагаємося розширювати палітру динамічних відтінків.
4. Динаміка.
Необхідність зміни сили звуку, як і використання інших засобів виразності, визначається змістом твору. Динамічний план намагаюся продумувати дуже ретельно, складаю його буквально для кожної фрази і всього твору в цілому. Дуже обережно необхідно звертатися з forte, особливо на початковому етапі роботи над твором, щоб уникнути форсованого звучання. Роботу над динамікою необхідно тісно пов'язувати з роботою над співочим диханням і звукоутворення.
5. Фразування.
Музичну фразировку зазвичай порівнюють з виразною мовою, в основі якої лежить смислова логіка. Володіти фразировкою – значить вміти осмислено виконувати окремі музичні побудови (мотив, фразу, речення, період), зв'язуючи їх у єдине ціле, в закінчену думку. Зазвичай прагнення виділити головне слово, основну думку фрази стає визначальним фактором виразного співу. Для досягнення виразної фразування використовуються всі раніше згадувані засоби музичного вираження: агогика, динаміка, а так само дихання, тембр, цезури. Приступаючи до роботи над партитурою, я, перш за все, аналізую її з точки зору форми, тому, що музичне фразування залежить більшою мірою від структури твору, його поділ на періоди, пропозиції, фрази, мотиви. Визначити їх внутрішній розвиток і співпідпорядкованість важливо, оскільки завдяки цьому досягається не тільки виразний спів, але й охоплення всієї музичної форми твору.
6. Музична форма.
Це одна з сторін музичної виразності, одне з найважливіших засобів втілення ідейно-емоційного змісту музики. З цілого ряду музичних форм найчастіше зустрічаються поліфонічні – канон, гомофонічні – двох і трьох приватна, куплетна форми. Форма балади. Найголовніше, щоб виконуваний твір сприймалося як закінчена цілісна композиція. Важливо в підсумку створити форму в цілому.
Отже, для виразного виконання вокального твору необхідно володіння диханням, динамікою звуку; для передачі емоційного змісту твору потрібно створення відповідного за тембром звучання, яке утворюється за допомогою атаки (м'якій в ліричному творі, твердою у драматичному), різного співвідношення між верхніми і нижніми резонаторами, реєстрової налаштування, співочого дихання. Таким чином, стає очевидним діалектична єдність художніх і технічних навичок в співі.
Формування технічних навичок має здійснюватися в єдності з емоційним підтекстом і художньою виразністю. Співаки, які не володіють своїм голосом (технічними навичками) безпорадні при виконанні художніх творів. Вони також безпорадні, якщо не вміють передати музично-поетичний зміст. Завдання педагога з вокалу – навчити вихованців всьому цьому в комплексі.
Москаленко Лідія Анатоліївна,
керівник гуртка
|
