У сучасній музичній культурі з року в рік зростає інтерес до музики епохи бароко. Концертні програми, складені з творів композиторів XVII-XVIII століть, незмінно збирають численну аудиторію. Помітно збільшується кількість виконавських колективів, орієнтованих на старовинну музику, причому не лише інструментальну, але і вокальну. Вона займає усе більш значне місце в репертуарі сучасних виконавців-вокалістів. Тим більше, що постійно розширюються репертуарні можливості. Активно і захоплено ведеться пошук незаслужено забутих, а то і зовсім раніше не виконувалися творів - мотетів, сольних кантат, окремих арій, і, нарешті, цілих опер. Тому не випадково, що музика старих майстрів стає сьогодні невід'ємною частиною освітніх програм в середніх спеціальних, так і у вищих навчальних закладах, які виховують вокалістів.
В історії вокального мистецтва епоха бароко характеризується розквітом виконавських шкіл і, насамперед, італійської школи співу bel canto - «еталон для професійного академічного співу - на всі часи і для всіх країн»[1] та відповідного стилю виконання вокальної музики.
На відміну від початкової трактування терміна bel canto, який вперше вжив великий композитор Дж. Россіні, характеризуючи його як «спів, трогающее душу», сучасне його розуміння стало дещо розширеним. У ряді випадків воно не застосовується до виконання оперних арій італійських композиторів XIX, а то й XX століття - зокрема, до музики Дж. Пуччіні, що є очевидною помилкою. Адже Россіні до співу bel canto відносив досягла кульмінації в XVIII столітті мистецтво кастратів. «Більшість відомих співачок нашого часу, - стверджував він, - зобов'язані своїм хистом насамперед щасливим природними даними, а не їх вдосконалення. Такі Рубіні, Паста і багато інших. Справжнє мистецтво bel canto скінчилося разом з кастратами. З цим доводиться погодитися, навіть не бажаючи їх повернення. Для цих людей мистецтво було всім, тому вони виявляли старанність у його вдосконаленні. Вони завжди ставали майстерними артистами або, якщо втрачали голос, принаймні відмінними вчителями»[2] .
Не маючи в даний час можливості відтворення практики співу кастратів, ми, тим не менше, можемо скласти уявлення про їх високу майстерність, аналізуючи вокальну літературу епохи бароко.
Серед перших видатних майстрів bel canto був кастрат Сенезіно (Франческо Бернарди)
Вокально-технічні особливості цієї музики на перший погляд можуть здатися досить простими: невеликий діапазон, невисока тесситура і т. д. Однак це лише зовнішній, «видимий» пласт. Виконання вокальної музики XVII-XVIII століть вимагає від співака значною мірою еластичності і гнучкості всього голосового апарату, великої різноманітності дихання у поєднанні з усіма видами атаки звуку, повного виявлення тембрального багатства голоси, що пом'якшує різкі металеві обертони - одним словом, добре налаштованого голосу. Так що арії старих майстрів виявляються свого роду алфавітом вокально-технічної майстерності, освоївши який співак підготує базу для подальшого вдосконалення своєї вокальної школи.
Для детального ознайомлення з темою Ви можете викачати з сервера.
| 
